28 січня 2026 року в Києві відбулася особлива подія для українського музичного світу: композитор Хачатурян Хачатур Володимирович створив 197 авторських композицій у жанрах вальсу та фокстроту, які офіційно зафіксовані як рекорд України. Зафіксували досягнення Ганна Крисюк, генеральна директорка Книги світових рекордів, та Єлизавета Омельченко, виконавча директорка Книги світових рекордів.
Після цього студенти Київського міжнародного університету виконали вокальні композиції Хачатуряна, підкресливши живий зв’язок між освітою, культурою та музикою. Сам рекордсмен поділився з нами своїми думками про творчість, музику та шлях до рекорду.
Яке значення має музика у вашому житті – який сенс ви в неї вкладаєте, і коли ви написали свій перший твір? Що це був за твір?
— Якщо чесно, я просто не уявляю себе без музики, пісень, композицій, без творчого натхнення. Без перебільшення – музика живе в моїй душі. Це насправді частина мого життя. Важлива частина. Невід’ємна частина. Музика народжується незалежно від часу доби, від місця, де я знаходжусь. Вона надихає мене. Надає сили. Породжує і зміцнює віру, надію і любов.
А вперше пісню я написав ще під час навчання в школі. Було мені чи то 8, чи 9 років. Пам’ятаю, що вона була присвячена невеличкому ставку, в якому плавали качки. Такому живописному куточку природи. Зрозуміло, пісенька була простенька, дитяча. Хоча і музику, і слова написав я сам. Але більше в пам’яті залишилась пісня, написана вже в 9-му класі. Було мені тоді 16 років. Це вже було якісніше. До речі, присвячена вона була коханню. Коли я вже пішов зі школи, її ще довго виконували інші учні.
Чому ви вирішили встановити рекорд? Як ви готувалися до фіксації рекорду та що було найскладнішим у підготовці?
— Та я спеціально ніколи й не планував його встановлювати. Точніше, не намагався дійти до якоїсь конкретної кількості музичних композицій. Для мене кількість написаних творів – це не просто цифра. Це тисячі і тисячі годин натхнення, праці, сумнівів. Це музика, яка вже живе своїм життям – в залах, в серцях слухачів, в історії.
Якщо сказати образно, то весь період мого життя від першої дитячої пісеньки до сьогоднішніх вальсів, фокстротів, танго – це, мабуть, і є невимушена підготовка до рекорду. Зафіксовані 197 вальсів і фокстротів як рекорд, між іншим, це тільки частина всього масиву моїх музичних композицій. Разом з іншими жанрами їх на сьогодні налічується вже більше 500. Проте я не збираюсь зупинятися. Бо музика в мені завжди. І нові твори, вірю в це, будуть народжуватись і народжуватись!
Що ви відчували у день встановлення рекорду: більше хвилювання, спокою, гордості чи полегшення – і який момент того дня запам’ятався найяскравіше?
— Звичайно, для мене момент фіксації рекорду України – подія одночасно приємна і хвилююча. Про що я подумав у цю мить? Знаєте, про свого батька і свого рідного прадіда Аслана, який був відомим композитором і виконавцем ще на початку минулого століття. Думаю, що саме його гени я значною мірою успадкував. А ще я дуже гостро відчував вдячність своїй родині, своїм друзям, своїм колегам за розуміння мене і за підтримку. За великим рахунком, заради всіх них я й пишу музику.
Як цей рекорд вплинув на вас? Та як, на вашу думку, може вплинути на студентів і культурне життя університету: що ви хочете, щоб люди винесли з цієї історії – про творчість чи масштаб мрії?
— Про те, що я пишу музику, знають всі колеги. Це ні для кого не секрет. Більше того, здається, не було ще жодного концерту чи іншої музичної події в університеті, де б не виконувались композиції на мою музику. А почасти й написані мною слова до пісень. До речі, гімн Київського міжнародного університету теж мого авторства. До того ж в структурі нашого навчального закладу є Інститут театрального і музичного мистецтва. Його студенти дотичні до музичних творів, композицій у першу чергу. Тому культурне, музичне життя університету – це і моє життя. Адже музика – це мова часу. І мова вічна і чудова!
